Ми бачим те, чого душа бажає,
І чуєм те, що завжди веселить.
Не бачимо того, що серце крає,
Бо нам тоді чогось душа болить.
А хочеться, щоб серденько раділо,
І затишком зігрів нас кожен день.
І щоб щоранку сонечко світило,
Було побільше радісних пісень.
Воліємо біду не помічати…
Чужа біда, щоб не торкнулась нас.
Одвернемось, поспішимо до хати,
Що далі буде? Та покаже час.
А далі буде… Станемо байдужі,
Без совісті та іскорки в очах.
Ми ще сьогодні ситі, гарні, дужі,
Нас не долає ні біда, ні страх…
Але майбутнє не дано нам знати,
Які тривоги нас вже завтра ждуть…
Про щось ми може будемо благати,
А друзі переступлять, обійдуть.
Так, як і ми біди не помічали,
Вони також відвернуться колись.
Упевнені в собі, ми завжди знали,
Що світ під нас горнувся і стеливсь.
Проходить все і завжди так не буде,
То ж не давайте серцю збайдужіть.
А мудрі будьте і добріші, люди,
І сонечко у душах бережіть.