Надія Красоткіна

Не можна взяти більше

Ми всі живемо, сонечку радієм
І спів пташиний любим навесні.
У кожного є мрія і надія,
А між людьми взаємини тісні.

Когось ми можем більше полюбити
І мріємо, щоб полюбили нас.
По-моєму, — це значить просто жити
І ви зі мною згодитесь. Авжеж?

Усі ми жити мріємо щасливо
І до душі робота щоб була.
І прагнемо завжди якогось дива,
Щоб між людьми було як менше зла.

І щоб було взаєморозуміння,
І спис над головою не висів.
Ще мати дар ясного провидіння,
Напевно, кожен з нас хотів.

Звичайно, ще талант до чогось мати,
Натхнення щоб приходило умить.
Щоб рівним серед рівних почувати...
Усе це, мабуть, треба заробить.

А як? Не знаю, та й ніхто не знає,
Як нам прожити краще дані дні.
А хто про себе думає, що знає,
Той дуже швидко впевниться, що — ні!

І добре все б було, і ясно всюди,
Аби ми розуміли саму суть.
Що у житті і у бажаннях, люди,
Ніяк не можна палку перегнуть.

Нам треба зберігати рівновагу
І прагнуть лиш того, що заробив.
Нести любов у серці і відвагу
Та засівать добром до самих жнив.

Здається, часом, доля обділила,
І бідкаєшся, але все одно,
Змінити щось, поправити — несила.
Не можна взяти більше, як дано.

Відгуки

Коментарі Cackle