Сутужно стало, що його й казати,
Нема роботи, запустіння скрізь.
Копійку їдуть люди заробляти,
І все втрачають. Тільки подивись…
У найми — мати… Діток залишає,
Вони ростуть без затишку й тепла.
А через роки їх вона втрачає,
Якою б доброю вона їм не була.
І вже нема сім’ї, немає дому,
Пустились берега і діти, й чоловік.
Що буде далі? Це усім відомо,
Бо кожен з них до щедрості привик.
А мати десь горбатиться старанно,
Щоб діти тут у радості жили.
Без праці чоловік гуляє п’яно
І діти також розум пропили.
То нащо ж це? Кому таке потрібно?
Щоб пропадали діти при грошах…
Страждає матір і сумує слізно,
А в серденьку тривога, біль і страх…
Її старань не вміють цінувати,
За вітром пустять все, що їм не дай.
В чужім краю старіє в тузі мати,
Та створює для них примарний рай.