Ну, як це можна жити в Україні,
Де стільки сонця, щастя і тепла,
І радості даровано людині,
Де все вона для тебе віддала…
І не любити… Все це не любити:
Ні краєвиди, ні поля й ліси…
Ну, як, скажіть, такому в світі жити,
Сліпим, байдужим до добра й краси?
Не поважати ні людей, ні мову,
Дивитись зверхньо на народ її.
Не чути ласку й пісню колискову,
А ставити амбіції свої…
Не вчити мову, вперто не хотіти,
Бо, ніби, менше вартісна вона.
І по землі, поміж людьми ходити,
Та ненавидіти усім єством сповна…
І це людина? Це хіба людина?
Недобра й чорна вся її душа…
І лють, і ненависть її невпинна…
Й життя її не варте ні гроша.