Осінь сад наш прикрашає,
Часто змінює палітру…
Час літа мої здіймає,
Ніби листячко по вітру.
І несе їх у минуле,
В забуття, а щось лишає…
Все так швидко промайнуло,
Й вороття йому немає.
А лишишся самотою,
Прийде спомин, як розрада,
То пісенно, то з журбою,
Ну, а я і тому рада…
Бо нараз кудись полину:
У дитинство, в юні роки…
Повернусь туди в гостину,
Пригадаю ті уроки,
Що мені життя давало…
Вчило, як у світі жити,
І на крила піднімало.
Вчило вірити й любити.
І нараз помолодію,
І воскресну вся душею.
Повернусь в чарівну мрію,
Й полечу у світ за нею…