Вночі мороз накинувся на квіти
І заморозив білоцвіт весни.
Зігнулись бідні, бо чого ж радіти,
Як лютий холод йде у їхні сни.
А встало сонце, квіточки зігріло,
Й вони свої голівки підняли.
Й на серці в мене раптом завесніло,
Бо квіти всі воскресли, ожили.
Радію я — життя непереможне!
Його не спинять ані холоди,
Ані прогнози злісні і тривожні,
Життя на цій планеті — назавжди.
Що буде ще? Людина і не знає.
Не можна передбачити цього.
Та поки що весна у нас буяє.
Немає сумувати нам чого.