Вночі був дощ, а вранці ясно стало,
Хоч налило калюж за ніч чимало.
Та сонечко стоїть в ясній блакиті
І це чарівні, дивовижні миті!
Бо промінці з’явилися в водичці,
А блискітки які на синій річці!
Відбилися в калюжах небеса,
Поглянь, поглянь, яка довкіл краса!
Ще тепло, світло, листя не жовтіє,
Лиш під вікном калина червоніє,
І вже горіхи падають тихенько,
А день стає коротший помаленьку.
А в синіх небесах пташок немає,
Лиш на ставочку качечка пірнає,
Але й вона вже скоро полетить,
Підніметься в оту ясну блакить
І щезне враз за білими хмарками,
А потім замете зима снігами…
Та ще не скоро. Осінь лиш прийшла,
Вона ще й золотою не була.
То ж ще пожовкне і почервоніє,
А потім ще вітрець в’юнкий повіє
І зніме листя жовто-золотаве,
І стане поле зовсім не яскраве,
А рудувате, трохи бруднувате,
Зима там буде замки будувати.
А поки що красиво і квітково,
І гарно, й весело і навіть скрізь казково.