О, як нам біль і тугу пережити,
І цю війну, цей невимовний жах.
Щодня вмирають кращі наші діти.
І прапори у траурних стрічках…
Ну, а Росія нищить і вбиває,
Руйнує села, знищує міста.
Схід України у вогні палає
І ситуація в країні непроста.
Чого Росія йде на нас ордою,
Чого їй треба? Через що війна?
Повзе на нас нестримною ходою…
Чи в тих людей вселився Сатана?
Ну, хоч стріляй, не можу зрозуміти,
Чому вона страшну війну веде.
Хіба не можна все обговорити ?
І де ті дипломати мудрі? Де?
Їм ненависть вже висмоктала сили,
Нема в них мудрості, нових ідей.
Які ж ви матері, що вбивць зростили
Й послали їх стріляти у дітей?
Ви — нелюди! Вам виправдань немає,
Колись ця пиха вас і розірве.
Бо все початок і кінець свій має
І в небуття за водами спливе…
І вас також на цій Землі не буде,
Ніхто не вічний в вашому Кремлі.
І згине зло, і добрі будуть люди,
І буде щастя на святій Землі.
Але без вас, без клятої Росії,
І спомину не лишиться ніде.
Бо ця країна, тільки смуту сіє
І безконечні війни все веде…