Палає свічка. Морок розганяє.
А полум’я від подиху тремтить.
Далекий спогад якось сам спливає
Й мелодія забута враз бринить.
Така знайома і близька до болю
Враз повертає в ті далекі дні.
Як ми стрічались поглядом з тобою,
Серця були в нас чисті і ясні.
Як мріяли, сміялися, любили,
І прагнули ми в осяйні світи...
І до висот омріяних летіли,
Нестримно йшли до власної мети…
А цілі в нас усіх були високі,
І сходинки такі були круті…
Та ми настирно йшли у світ широкий
Й долали завжди труднощі в житті.
Було… Було… Та все в життя минає.
Лиш спогад повертає в ті часи…
В душі тоді мелодія лунає
І чуєш ті далекі голоси.
І почуття, як полум’я, здригнуться,
Й душа , як свічка, раптом спалахне…
Думки у вир далекий понесуться,
Й повернуть у минувшину мене…