В вечірню пору через річку йшла
І пісню соловейка враз почула.
І вражена цим співом я була,
Й душа моя кудись увись майнула.
Бо стільки радості у співі тім було,
Натхнення, щастя, що й не розказати…
І розлилося в серденьку тепло,
Хотілось просто слухати й стояти
Мале пташа, що пісеньку співа,
Що прилетіло, шлях важкий здолало…
От так зненацька якось все бува,
І розумієш… Треба зовсім мало,
Щоб щастям раптом сповнилось життя,
Й твоя душа від радості зайшлася.
Щоб все в природі стало до пуття,
І пісенька до серденька прийшлася.
А це всього лиш пісня солов’я…
А скільки вражень у душі вирує.
Стою і слухаю, й захоплююся я,
Бо на землі весна вже владарює.