Машини за вікном шумлять, шумлять…
Кудись всі їдуть… Треба чи не треба…
Куди ото вони усі спішать?
Та, мабуть, є у них така потреба…
А я спостерігаю у вікно,
Мені не треба їхати нікуди.
Дивлюся на дорожнє полотно,
А мокро, і незатишно повсюди.
Періщить дощ, хоч січень надворі.
І вітер воду із калюж зриває.
А хмар тих накопичилось вгорі
І дощ все поливає й поливає…
В повітрі тихо носиться печаль,
Замішана на сирості й негоді.
Чогось раптово огортає жаль,
Та думаєш — можливо все в природі…
То ж розгортаю книжку — саме час
Відволіктись від дум, що обступили.
Такий погода має вплив на нас,
Мабуть, щоб ми від щастя відпочили…