Періщить дощ, плющить і не вгаває,
У вікна що є сили стугонить.
Ллє, як з відра і сили не втрачає
Та не спиняється і на коротку мить.

І холодно, і скрізь похмуро стало,
І сум в повітрі висне, як мара.
А радості в природі зовсім мало,
Така от зараз в осені пора.

Дощить, плющить, а вранці туманіє,
І листячком устелена земля.
А ліс уже, мабуть, про весну мріє,
У тихім сні посапують поля.

А ще попереду зима, сніги, морози,
І холод, та шаленії вітри.
Хурделиць і завій страшних погрози
І не діждешся сонечка згори.

Бо всюди хмари та дощі з снігами
І цим наразі сказано усе.
А поки осінь загадкова з нами.
Про щось розказує і щось своє несе.

Повсюди хмурість, сірий дощ шалено
По вікнах і по листю капотить.
І раптом жовтий клен горить вогненно
І я радію — захотілось жить!

Бо хоч і дощ, а осінь золотіє,
Від кленів, що неначе у вогні.
І сталось диво! Є в житті надія,
І стало радісно на серденьку мені.

А дощ періщить, але то нічого!
Хай поїть землю, радує ліси…
Я прислухаюсь до дощу дзвінкого
Й радію від осінньої краси.