Як колір неба платтячко хотіла,
Коли була дитиною, мала.
Й у мріях я завжди увись летіла,
Та от ніяк злетіти не могла.
Хотіла завжди ластівкою бути,
Щоб все побачити навколо з висоти.
І до зірок я мріяла сягнути,
І цілий світ хотіла обійти…
Дитячі мрії… Всі такі сміливі,
Казкові, дивні, райдужні були.
І в мріях тих були ми всі щасливі,
У снах своїх літали і пливли.
І мали в мріях все, що побажали,
В дитинстві легко-легко ми жили.
Та й в юності ми до зірок літали,
Тоді, як по земних стежках ішли.
Літа летять, усі ми постаріли,
А й досі я така, як і була…
Летять у небі ластівки, мов стріли,
І літо не шкодує нам тепла.
А я дивлюсь як небо голубіє.
О! Скільки мрій у небо те сягло…
Про плаття голубе я й досі мрію,
Як колір неба, щоб воно було.
І знову хочу ластівкою бути,
І хочу світ навколо обійти,
Багато ще зробити й досягнути.
То ж, сонечко, для нас ще посвіти…