На нашу долю стільки випадає,
Як в казці: далі ще страшніше.
Людина бореться і знемагає,
Бо сил не вистачає більше.
Та мусить йти, усе перебороти
І жартувати, все здолати.
А як опустиш руки, ну, то, хто ти?
Тому не хочеш пропадати,
Піддавшись думам, розпачу, тривозі,
Зціпивши зуби усміхнешся.
Бо з усмішкою легше у дорозі,
Крізь терни йдеш і не здаєшся.
Та ще й жартуєш, наче не з тобою
Погралась доля зло й погано.
Піднімешся з колін і знов до бою
Встаєш із ясним сонцем рано.
Радієш дню, що знову засміявся
І небу, що закрили хмари.
Ти по життю ідеш, ні, ти не здався!
Ти витримав тяжкі удари.