Надія Красоткіна

Повернення в дитинство

Давно дитинство відлетіло,
Кудись далеко, в ті часи,
Де промінь сонця я ловила,
Вбирала кольори краси.
Де диво-квіти в лузі рвала,
Плела віночки чарівні...
Любов у серденьку плекала
Й любила мамині пісні.
Жила серед краси земної,
Між добрими людьми була.
Ішла до мрії осяйної,
З усім в гармонії жила.
Але дитинство відлетіло,
Неначе казка чарівна.
І я вернутись захотіла
Туди, де ще відлунює струна,
І кличе, кличе в ясну пору
Мого дитинства світлий час.
Як хочеться злетіти вгору,
Туди, де сонце гріло нас,
І полетіти в край лелечий,
Де все таке близьке мені.
Та жаль... Роки лягли на плечі
І вже не ті звучать пісні.
Та я у спомин поринаю
Й біжу між квітів, по траві.
Обнявшись, з мамою співаю
Пісні чарівні й все нові...
Від спогадів душа світліє.
Там мама й тато молоді...
Там сонце так приємно гріє,
А я, як пташечка тоді...
І вільна, і така крилата,
Літала в снах, летіла в світ...
Там повнилась піснями хата,
І вабив зір вишневий цвіт.

Відгуки

Social comments Cackle