Усе тепер у нас не слава Богу,
Війна не припиняється й на мить.
Не ту, мабуть, ми вибрали дорогу,
Не так живемо, як хотіли б жить.
Чомусь усі ми дуже збайдужіли,
Втрачаємо усе, що нажили.
Не там, де треба, часом рвемо жили,
І не туди стежки нас повели.
Втрачаємо історію і мову,
Культура наша теж по швах тріщить.
І душу забруднили світанкову,
І як нам далі в цьому світі жить?
То може досить? І пора вставати,
Та від байдужості очистити себе.
І по-новому жити починати,
Поглянути у небо голубе.
Там простір, світло, вільна воля,
Ми ж не раби, щоб жити так собі.
Тоді для нас настане краща доля,
Як ми згуртуємося разом в боротьбі.