Потрібна тиша, щоб поміркувати,
Помріяти, у спокої пожить…
Її до серця мрію приласкати…
Враз тиша пригорнулась і мовчить.
І стало ніжно-ніжно і казково,
На серці світло, а в душі — тепло.
Здається , так чарівно, світанково,
Ніколи ще на світі не було.
Так затишно, а на душі пісенно.
І лише чути срібний передзвін
Чарівних рос, що линуть незбагненно
З трави і квітів звід усіх сторін.
У тиші дума, мрія, гарна казка.
Щось дуже ніжне, світле і святе,
Умиротворення душі і ласка…
Та щось таке високе… І просте…