Надія Красоткіна

Про голод пам’ятаймо

Колись у хаті пахло пирогами,
Бабуся з мамою співали нам пісні.
Та вже нема бабусі, тата, мами…
Вони на небі — зірочки ясні…
А ми одні, нам холодно і страшно,
А як же їсти хочеться й тепла…
Чого усі пішли від нас невчасно?
Яка родина дружна в нас була…
Й сусіди не заходять вже до хати,
Бо їх нема… Нікого вже нема…
А нас одних лишили помирати —
Навколо холод, голод і пітьма…
А їсти ж хочеться, хоч скибочку хлібини,
Хоч раз вкусити, хоч єдиний раз…
Але нема… Немає вже й дитини
І промінець душі в очах погас.
І в церкві їх ніхто не відспіває,
Й сльози ніхто не зронить за дітьми…
В селі давно нікого вже немає…
Та не забудьмо! Пам’ятаймо ми!
Про геноцид, про біль, страшне жахіття,
Як катували голодом усіх.
Які пройшов народ наш лихоліття,
Де в селах не лишалося живих…
І це у нас! Де колосились ниви,
Де коровай завжди на рушнику…
Де був народ співочий і щасливий,
Щоб долю мати ось таку гірку…
А й досі хвалить хтось Радянську владу,
Мовляв, за копійки було усе.
Та ви згадайте ту жорстоку правду…
А вітер листячко по цвинтарю несе
І тихо пісню жалібно співає,
Бо звідти вже немає вороття.
Хай більше вже такого не буває!
Бо в нас у всіх всього одне життя…
Ми на Землі, щоб сонечку радіти,
І небесам, і ранкам у росі,
Щоб не вмирали, а сміялись діти,
Тому про голод пам’ятаймо всі!

Відгуки
Коментарі Cackle