Надія Красоткіна

Прокиньтесь, люди

Ми перед Богом, мабуть, завинили,
Що зараз ладу між людьми нема.
Бо спадщину свою погано вчили,
Тож в головах не світло, а пітьма.
Не знаємо минувшини дзвінкої,
Народні звичаї не вберегли.
І мови ми цураємось ясної,
Та від свого коріння відійшли.
Багато втрачено і нам байдуже,
Лиш день до вечора, так живемо.
Тому й життя в нас стало щось не дуже…
За течією просто пливемо.
Та досить, люди! Встаньте, схаменіться!
Ми — є народ, а не якась юрба.
Відкрийте очі, світ цей роздивіться!
Ми — українці! Радість і журба
У наших душах дзвінко хай лунає,
Як і колись у думах кобзарів.
Хай серце до любові навертає,
До тих джерел народних і часів,
Як пращури свій край обороняли,
Науку і культуру в світ несли.
Як мовою своєю розмовляли,
Неволі ж як терпіти не могли…
Жовто-блакитний прапор піднімали,
Бо сонце правди й воля над усе!
І в мужності ми перепон не знали,
Тож хай сміливість й зараз нас несе
До світла, щастя, правди і свободи,
До доброти й душевного тепла.
І заживемо, як усі народи,
До свого лиш вернімось джерела.

Відгуки
Коментарі Cackle