Прошумів легенький дощ,
Покропив земельку рясно.
Я промокла, ну, так що ж…
Просто вийшла в двір невчасно.
А от дощ веселий був,
Бив краплинами по всьому.
І вітрець в трубі загув,
Бо зрадів дощу такому.
Та всього хвилин за п’ять
Перестав він накрапати.
Гримнув грім, немов печать:
«Досить! Треба припиняти!»
Хмара вилилася вщент,
Вся у краплях полетіла.
Зразу, в цей таки момент,
Землю сонце освітило.
То ж за довгий літній день
Все, і злива, й дощ буває.
Й вітерець своїх пісень
Дуже різних заспіває.