Надія Красоткіна

Прощай, зимонько

На календарику — зима, а сонце пригріває.
Як, часом, хмарка набіжить, то дощик накрапає.
Та, кажуть, буде ще мороз і загуде завія.
Нічого, звикли до погроз, нехай собі повіє.
Та скоро все одно весна прилине до порогу.
І заквітчає, й прибере вона свою дорогу.
І заспівають пташечки, що з півдня повернуться,
Загомонять усі річки й усі струмки озвуться.
І верби щедро зацвітуть, трава зазеленіє,
І теплий-теплий вітерець над полечком повіє.
А величаві небеса візьмуться синім цвітом.
Повернеться у світ краса з жовтеньким первоцвітом.
Куди й подінуться сніги, що вічними здаються…
Річки покинуть береги і щедро розіллються,
Щоб вимити водою все: ліси, поля і гори.
Вода швиденько віднесе весь бруд далеко в море.
І буде гарно на землі, травичка розів’ється.
Ну, а чистесенька земля квітками усміхнеться.
Нічого, що лиха зима у вікна заглядає.
У неї сили вже нема, вона від нас тікає.
Ото ж подякуєм зимі, що нам не набридала.
Й недовго нам свої пісні метелиця співала.
Іди, йди зимонько від нас, від нашого порогу.
Прощай, біленька, в добрий час, в щасливу путь-дорогу!

Відгуки

Коментарі Cackle