Так хочеться пожити в благодаті,
Щоб всюди квіти, сонце і пісні,
Щоб душі у людей були крилаті,
А дні хороші, радісні, ясні.
То ж чом не рай? Хоч кажуть: «не буває».
Я вірю в рай, що на землі він є.
Хто доброту у власнім серці має,
Той, ніби пташка, вранці роси п’є.
І бачить світло, райдугу крилату,
І надзвичайно сині небеса.
Й життя сприймає, ніби дар, мов свято,
А серденько приваблює краса.
Всі дні для нього гарні і хороші,
Як світить сонце і коли сльота....
На першім плані в їх житті не гроші,
А щедрість, щирість, світло, доброта…
Це й є життя, яке нам раз дається.
Тому цінуйте кожну мить його.
Є рай земний. Це нам лише здається,
Бо ми не вмієм бачити цього.
А рай у тому, що навколо квіти,
А в небі сонце нам тепло дає.
І щастя маємо у світі жити,
Навколо люди найдорожчі є.
А мирне небо синявою ллється,
Пташок весняних всюди голоси.
А на руках мале дитя сміється,
Лиш доброту в своїй душі носи
І буде рай! А більшого й не треба,
Як це життя, що радість нам дає.
Як мир у світі і веселка з неба,
Хліб на столі та ще й до хліба є.
То ж рай існує, тільки придивіться,
Прислухайтесь — співають солов’ї...
Ви серденьком до світу прихиліться
І рай відчинить двері вам свої.