Спохмурніло небо, посивіло,
Хмари звідусюди затягли.
Ну, а от і знову задощило,
Стукати краплинки почали
Часто-часто, хоч і невеличкі,
Але густо падають на скло.
І біжать по склу швидкі потічки,
Бо ж води багато прибуло.
А на склі малюються картини,
Ніби там художника душа.
І міняються пейзажі щохвилини,
Кожен з них своє щось залиша…
Хтось зажуру, інший — світле диво,
Хтось у диво-казку вже веде.
Я дивлюсь на скло, а там красиво…
А гарніше і нема ніде…