Надія Красоткіна

Страшні вісті

Не маю сили слухати ті вісті,
Коли у ріднім краю йде війна.
А наша влада просто не на місці —
Нас підставляє під вогонь вона.
І гинуть хлопці, наші рідні діти,
Без зброї, без підтримки за своє...
А командири, де ту правду діти?
Бездарні нині та й продажні є.
Не вміють і не хочуть воювати,
Турбота в них за власні животи.
Їм легше землю ворогу віддати,
Ніж Україну рідну зберегти.
А ворог лізе, землю відбирає,
І все підряд, а головне — життя.
Він краде, нищить, трощить і ламає,
Яке на нас чекає майбуття?
Пішли солдати край свій захищати,
Але їм влада зброї не дає…
А голіруч як землю відстояти?,
Одна відвага — все, що в хлопців є…
Народ дає солдатам все, що має:
Машини, одяг, гроші і харчі…
А влада про солдат чого не дбає?
Де ж ви тепер, державні діячі?
Чого за вас вмирають наші діти?
Чого наш край сьогодні у вогні?
Не хочете ви Україну захистити,
Її — здаєте, бачиться мені.
Здали і Крим, і вже частину сходу,
А далі півдня черга підійде…
Не робите нічого й для народу.
Ну, а Росія далі й далі йде,
Солдат і техніку військову доставляє.
Весь світ це бачить, а війни нема…
А Україна у вогні палає,
І що б ми не робили — все дарма!
То ж плачемо, і мучимось в безсиллі,
Як рідну Україну зберегти?
А окупант втішається в насиллі,
Продовжує вбивати й далі йти.
А влада робить вигляд, ніби діє,
Та тільки результати нульові.
Спочатку ще була якась надія,
На рішення командні, бойові.
Та час іде, а рішень все немає,
Одні слова, а ворог далі йде…
І кожна вість з війни нам серце крає,
Життя втрачають хлопці молоде…
Така реальність і такі події…
Душа болить, бо гине рідний край.
Якщо ця влада й досі ще не діє,
То, мій народе, не мовчи! Вставай!

Відгуки

Коментарі Cackle