На стомлену землю схиляється нічка
І всіх закликає до сну.
Вже спить у своєму гніздечку синичка,
І мріє про весну ясну.
Бо в нас ще зима, лише ледве весніє,
Хоч день прибавляє в теплі.
І небо чарівно частіше синіє,
З’явивсь первоцвіт на землі.
А нічка приходить холодна, морозна
Ще й вітер в гніздо завіва.
Зима ще у лютому досить серйозна,
Метелиця часом бува…
То сніг випурхає, всю землю вкриває,
Та вдень все водою стече.
Як тільки-но сонце з-за хмар випливає,
То стане нараз гаряче.
А нічка холодна тихенько співає,
Щоб снились чарівні всім сни.
Усе на землі уночі спочиває
І мріє дожить до весни.