Сьогодні діти — це немов ікона,
Всі поклоняються, стараються вгодить.
На працю для дітей в нас — заборона,
Хай грається чи просто хай сидить,
Як іграшка, кришталь чи порцеляна.
Хай робить, що захоче — це ж дитя!
Воно ж таке хороше, довгождане,
А зараз світ складний, важке життя…
Дитя до праці нащо нам привчати?
Іще натрудиться, наробиться за вік…
То ж всі провини будемо прощати,
А пустощам вести не треба лік.
А нащо тій дитині дисципліна?
То ж скільки там дитинства в неї є.
Вона в нас бути вільною повинна,
Бо в світі цьому — кожному своє…
Не можна й зауваження робити,
А то образиться, в дитини буде стрес.
Не можна і дивитися сердито.
Сердитий погляд глушить інтерес…
А в неї саме мрія визрівала,
А ви тут зауваження в лице!
В дитини зразу й видумка пропала,
Тому облиште зразу все оце!
Хай все, що хоче, те одразу й робить.
Схотіла їсти — хай бере і їсть!
Тут головне, що їй самій не шкодить,
Як хтось сказав: «Дитя у світі — гість».
Така от думка в нас тепер панує,
Дитина — радість, це як пуп Землі!
То ж заборон для неї не існує.
Хай роблять, що захочуть, бо малі!
Це хибна думка, я скажу відразу!
Дитину треба вчити з юних літ.
І не прийміть це, люди, за образу,
Дитина мудрою повинна йти у світ,
І працьовитою, щоб вміла все робити,
Розумною, щоб вчитися могла,
Сміливою, щоб край свій захистити,
І щоб багато в ній було тепла
І доброти, любові і турботи,
А все це виховати треба в ранній час.
Щоб потім не було у вас скорботи,
Щоб не відчути болю і образ.
Бо час спливає, часу не вернути,
А діти підростуть, підуть у світ.
Які з них потім люди мають бути?
Тому добру навчайте з юних літ.
Бо це не іграшка, а це жива людина.
Все треба зрозуміти їй, малій.
Вона всьому навчитися повинна,
І дисципліна дуже треба їй.