Так швидко роки пролітають...
Було ж недавно двадцять літ!
Та, як й тоді, ще зорі сяють
І вабить в сад духмяний цвіт.
Так само сонце вранці сходить,
Так само річечка біжить.
І вітер у лісочку бродить,
Лише життя пройшло як мить...
І не завернеш, не запросиш
У гості тих юнацьких літ.
Всі роки вже з собою носиш
І з ними йдеш у дивосвіт.
А їх зозуля накувала
Аж сімдесят чудових літ!
Насправді, років вже чимало,
Та з ними легко йдеш у світ.
Бо душу світлу й чисту маєш,
Роки ж, як досвід — не тягар.
Ще так, як в юності літаєш,
Виносиш будь-який удар.
Від праці — радість відчуваєш
Щодня й натхнення цілий вік.
Бо ти хороше серце маєш,
Ти мудрий, справжній чоловік!
Усе в житті зробив як треба,
Доклав до всього власних рук.
Прожив ти чесно — бачить Небо!
Є доньки дві, чарівний внук.
І люба жінка не ледача,
Достаток в домі, мир і лад.
А для душі є в тебе дача,
Городець і красивий сад.
Усе, що треба для людини,
Щоб в цьому світі добре жить.
Від цього радість щохвилини
Й не страшно, що життя, як мить.
Здоров’я є — все інше буде!
Не так важливо скільки літ.
Бо поважають тебе люди,
А з цим так легко йти у світ.
То ж будь весь вік такий співочий,
Душа компанії завжди.
До слова доброго охочий.
І щоб не знав лише біди.
А тільки щастя й добра доля,
Любов, удача щоб була.
Життя — це не стежинка в полі,
Що поміж квіточок лягла.
В житті ти добре натрудився,
І різного у нім зазнав.
Але з дороги все ж не збився
Й завжди в житті перемагав.
Тож будь здоровий і щасливий,
Живи ще стільки, як прожив.
Дурниця, що вже вусик сивий,
Тут головне, щоб ти любив!
Любив усе навколо себе,
Дітей, онуків, жінку теж,
Гаряче сонце, синє небо...
Тебе ж ми любимо без меж!!!