Тендітна свічечко, гори,
І не давай серцям забути,
Про тих, хто дивиться згори,
Кого ніколи не вернути…
Про тих, хто в муках відійшли,
Не маючи і крихти в роті.
А як же праведно жили —
В любові, в радості, в роботі…
І засівали всі поля,
У землю клали по зернятку.
Й родила матінка-земля
Зерно добірне для достатку.
І хліб, й до хліба в них було,
І пиріжечки для гостинця.
Але прийшло криваве зло
На рідну землю українця.
Московський кат забрав усе
І не лишив ні крихти в хаті.
А час летить, удаль несе,
Та в чому ж люди винуваті?
Вони здали все, що могли,
Але катюгам цього мало.
Когось на каторгу вели,
В нас голодом всіх катували.
І смерть прийшла в мої краї,
Страшна, голодна, люта-люта…
В лабети всіх взяла свої,
Щоб більш ніколи не вернути…
Зчорніли села і поля
Від горя, смутку і від болю.
В сльозах зайшлася вся земля,
Бо як людську змінити долю…
Летіли душі в небеса,
Невинні душі світлі-світлі.
А на землі така ж краса…
А в небо — душі нерозквітлі
Дітей маленьких, що пішли
Ще не пізнавши цього світу.
Катюг московських прокляли,
Та не вернуть людського цвіту.
Тендітна свічечко, гори
І не давай серцям забути
Через яку біду пройшли,
І що сьогодні може бути…