Весна! Краса! Та щось тепла немає.
І небо хмарне, сонечка нема,
Холодний вітер зранку повіває.
Ніяк не відпускає нас зима.

А так вже хочеться на сонці полежати,
Погрітися у ніжному теплі.
У річці плавати й пірнати; засмагати,
Босоніж походити по землі…

Але тепло приходити не хоче
І холод роздягтися не дає.
А річка хвильками холодними хлюпоче,
А сіре небо щось веде своє…

І знову обіцяють нам негоду:
Дощі та град, ніякого тепла.
Наврочили, напевно, на природу,
І побажали їй багато зла.

Так, як у казці, іноді буває,
Послали чари на природу в сні.
Тому у небі й сонечка немає,
Кудись пропали зовсім дні ясні…

То, може, треба посмішку послати,
Щоб радість розлилася по землі.
І усміхом її розчарувати,
Щоб грітися у ніжному теплі…