Надія Красоткіна

Тримаймось, браття

Я від політики уже втомилась дуже,
І до краси втрачаю інтерес.
Мені все в ріднім краю — не байдуже,
А від подій страшних постійний стрес.
Стрес не проходить і не відпускає.
То ж серце не витримує, горить.
І на вітру борні душа палає,
Від горя плаче… Ні, вона кричить!
Бо був Майдан, боровсь за Україну,
За волю й щастя до кінця стояв.
Від терористів не один загинув,
І молоде життя за честь віддав.
Здавалось, перший крок уже зробили,
Тепер настане благодатний час.
Але Москві «на горло» наступили
Й вона пішла війною проти нас.
Підступно, хитро, підло і нахабно,
Забрала по-злодійськи море й Крим.
Бо ж тепле море хлюпотіло звабно,
Хіба ж Москва устоїть перед ним?
А далі — більше. Хоче Україну,
Щоб волю й славу нашу задушить
Та затоптати, знищити країну,
Рабами українців поробить.
Й наносить кожен день нові удари,
В усі щілини лізе ворог злий.
В Донецьку, в Харкові, в Луганську — чвари,
І цей сценарій зовсім не новий.
З російським прапором в містах фашисти,
А на кордоні — армія стоїть.
І б’ють людей, паршиві екстремісти,
Усе готові зруйнувати вмить…
Таке сьогодні наше сьогодення,
А в іншім світі — щастя і прогрес.
Кудись зникає радість і натхнення,
Натомість — горе і постійний стрес.
Та знаєте, ми все переживемо,
Здолаємо катів московських злих.
По власному новім шляху підемо
І буде в Україні щастя й сміх.
Тримаймось, браття, любі українці,
Не віддамо землі своєї ні на п’ядь.
Як будем разом, а не поодинці,
Нас ворогам ніколи не здолать!

Відгуки

Social comments Cackle