Туманний ранок прокидався
І тихо-тихо так було,
А він в серпанкові купався,
Над полем марення пливло.
Туман висіти залишився,
Сивів, хоч сонце вже зійшло.
Та враз розтанув, десь подівся
І розлилося скрізь тепло.
І осінь зразу заблищала,
І зажовтіла, зацвіла.
І золотою просто стала,
Хоч зранку мокрою була,
Уся в туманному серпанку
І сива, й мокра, і сумна…
Та сонце виглянуло зранку,
І стала золота вона.
Така от осінь в нас мінлива,
Всі кольори присутні в ній.
То радісна, а то журлива…
Ти роздивись її, постій.
Мабуть не треба поспішати,
Бо в ній такі принади є.
Он клен розкинув жовті шати,
Он павутиночка снує,
А небо — просто неозоре,
У ньому радість і блакить.
Воно безмежне, наче море,
І біла хмарка он летить…