Кожен думає, що він за інших кращий,
І що робить правильно усе,
А, що кожен другий — непутящий,
Й до людей не ті слова несе.
То ж із радістю пораду може дати,
Як дійти до гідної мети.
Всі проблеми словом спростувати,
І розкаже, як кому іти.
З осудом, а все ж сплакне в хустинку,
А в душі байдужість і пітьма.
Хоч триває це й одну хвилинку,
Бо іскринки в тій душі нема.
Але думає, що він і розумніший,
І мудріший, й добрістю цвіте…
Може й справді трішечки та інший,
І живеться легше, а проте…
Він поринув би у ті людські тривоги,
І пекельні кола їх пройшов,
Їх шляхи мирські і їх дороги,
То б лишився враз без підошов…