Ти чуєш колись, як хвилини летять?
Не чуєш, звичайно. Не дивно.
Нечутно, невпинно біжать-мерехтять
І злизують роки активно.

А ми, як завжди, підганяємо дні,
Марнуєм безпечно хвилини.
І раптом — у дзеркалі очі сумні —
Задума прийшла до людини.

Ой леле! Де усміх, де тіло пружне,
Де стрімкість ходи і польоту?
Ах, прикрість. Нікого вона не мине...
І знову спішиш на роботу.

Та хвильки уже відчуваєш політ
І швидкість найвищого класу.
Який же чудовий і дивний цей світ.
І як небагато в нас часу...