Калина вмилася росою
І вся вогнем палахкотить.
Легкою осінь йде ходою
І не спиняється й на мить.
Бо розфарбовує, малює,
Вмиває росами усе.
І казку чарівну дарує,
І радість для душі несе.
І де береться стільки цвіту,
Що скрізь червоне й золоте,
Руде і жовте ген по світу,
Та ще й чарівне, непросте…
А небо просто барвінкове,
Ніде й хмаринка не пливе…
Й повітря в пахощах ранкове,
І все це світиться, живе…
Природа серденько чарує,
Це неповторний дивосвіт,
Хвилює душу і дивує —
Це осені палкий привіт.