От і останнє листячко спадає,
А дощ приб’є до мокрої землі.
Все небо сіра хмара затуляє,
На стежечках калюжі чималі.
А дощ дрібний січе і не вгаває,
То у віконце враз задріботить.
А листя обважніле не літає,
А падає… Аж серденько щемить.
Це пізня осінь підійшла і стала,
Наводить сум і невиразний щем.
Все сірим полотном понакривала
І прибиває, і плющить дощем.
Це листопад, і що тут ще хотіти…
Сумний і сірий — він такий завжди.
То може часом вітром налетіти,
Не сподівайся радості, не жди…
Йде до зими, до холоду і стужі.
Все завмирає у чеканні сну.
А хмари в небі сірі і байдужі,
Не жди погоду сонячну й ясну.
Це листопад… Короткі дні настали.
А ночі горобині, без кінця…
Вітри останнє листя позривали
І тужать за теплом людські серця.