Надія Красоткіна

Чекати й доганяти

Найгірш за все чекати й доганяти.
Коли чекаєш — час чомусь не йде.
І він летить, що годі й ради дати,
Як доганяєш. А подітись де?

То ж мусиш стрімголов наздоганяти,
Летіти, бігти, бо втрачати жаль…
Засапавшись спішити-поспішати,
Нестись за тим, що проминає вдаль…

Чекати також важко до нестями,
Аж крутить від утоми та нудьги.
Поліз би в гори босими ногами,
Щоб зблизити чекання береги.

Розмірено, мабуть, чудово жити,
Усе встигаєш, робиш до пуття.
Не треба доганяти і спішити,
Все в тихім ритмі, в радості життя.

Все своєчасно: спати і вставати,
Робота, дім, всі будні і свята.
Усе по плану: ні спішить, ні ждати —
Серединка насправді золота.

Та чи таке буває, я не знаю.
Усе життя крутилась, як в котлі.
То жду чогось, то раптом доганяю,
То в небо злет, то знову на землі…

Мабуть тому, що я не вмію жити,
Що спокою ніколи не було.
Все бігала, а що було робити,
Як дітям треба ласка і тепло…

Як треба, щоб було усе і вчасно,
І вдома, й на роботі до пуття.
Хоч деколи від втоми — сльози рясно,
Та що ж робити — це і є життя…

Відгуки

Social comments Cackle