Зима. Одноманітність, білизна,
Земля у спокої дрімає
І гір високих сніжна крутизна,
Але у цім життя немає.
Хоч казка є і справжнє диво є,
І ми зими чекаємо охоче.
І любимо, як стежечка снує
Серед снігів, як хтось протопче.
Дивує інею дзвінка краса,
Легких сніжинок чисте диво.
І різні ще зимові чудеса,
Бо взимку й справді так красиво!
Але, на жаль, стомилася душа,
Бо в цій красі тепла немає.
Тому не дам за зиму ні гроша,
То ж хай потроху відступає,
А йде весна, прокинеться земля,
Все зазвучить, зазеленіє.
Чарівним цвітом вкриються поля,
Глибоке небо засиніє.
І задзвенять пісні під небеса,
Чарівні звуки розіллються.
Розквітне взимку приспана краса,
Нові рослинки розів’ються,
Все оживе, пробудиться від сну,
Пейзажі зміняться за днину…
Тому ми так чекаємо весну.
Вона ж пробуджує людину.