Життя — це справді надзвичайне диво,
Дається кожному всього лиш раз.
Й прожити треба нам його красиво,
Щоб мудро скрізь було й усе гаразд.
Щоб доброта у серці розквітала
І милосердя у душі жило.
Та свічечка любові не вгасала,
І від людини в світ ішло тепло.
То ж треба праведно у світі жити,
В гармонії з природою й людьми.
Цей світ любити і добро творити,
Чи ж так у світі всі живемо ми?
Мабуть, що ні… Бо є багато злого
Та заздрості, зневаги і брехні.
Нема нічого у душі святого
І думи, й мрії не такі ясні.
Та й доброти на всіх не вистачає,
Терпіння часом зовсім не стає.
Хтось совість навіть назавжди втрачає
І чорна думка в голові снує.
Та має все в житті свої закони,
Щоб жити чесно, праведно завжди…
Існують правила і певні заборони,
Щоб не траплялось горя і біди.
Та дехто ці закони зневажає,
По головах простує до мети.
Порядності і чесності не знає,
Брехнею й злом світ хоче перейти…
Та тільки все свої закони має
І тут уже не дінешся ніде.
Зло, що творив, ще більшим злом вертає,
Ну, а добро — сторицею прийде.