Прокинулась — вже небо голубіє,
День розвидняється і ждуть нові пісні.
Народжується знов нова надія
І сподівання добрі та ясні.
А глянеш на новини — серце мліє,
Ну, що з тобою, краю мій, прости…
В нас тупорилість по верхах товстіє,
І як з такими до прогресу йти?
Коли в усьому бачать тільки гроші,
І на аршин свій міряють усе.
Куди ж це нас несе, мої хороші,
В яку це прірву нас усіх несе?
Народ втомився і народ бідує,
Безвихідь всюди, хоч куди піди.
На нашім горі влада бенкетує,
На них нема ні горя, ні біди.
Вони гребуть під себе, наче кури.
А їм все мало, апетит росте.
Позводили навколо себе мури,
І в мурах тих корито золоте.
І гроші, гроші всюди, їх мільйони —
У шафі, в гаражі і на горі…
Бо в них свої злодійські є закони.
Та це лише до певної пори.
Бо час прийде, прийде ота година,
Коли ніщо й нічого не спасе.
Стоятиме в хоромах домовина,
Яка на цвинтар тихо понесе…
А все залишиться, чи хтось порозкрадає,
Оте, на що сумління проміняв своє.
А поки що людина меж не має,
І ще їй мало, хоч усе вже є.
А жадібність і ненаситність люта,
Вас роздирає, жити не дає…
І чи прийде до вас, людці, спокута,
Чи хоч краплинка совісті в вас є?
Нема, нема і не було напевно,
Змілів ваш розум, темна в вас душа...
Дорога ваша у житті непевна,
Та й ви самі не варті ні гроша.