Надворі вечір. Тихо-тихо,
Ніде й листок не шелесне.
Здається, що заснуло лихо,
І не тривожить більш мене
Нічого. Але не заснути,
Бо в ріднім краю йде війна.
Як можна тут спокійним бути,
Коли годинонька сумна…
Росія нищить Україну,
Людей вбиває день при дні.
Зазнали ми лиху годину…
В природі ж літо, дні ясні.
Усе цвіте, усе буяє,
На полі стиглі пшениці...
Та ворог по землі гуляє
Із автоматом у руці…
А вечір зорі розсипає,
Летить на чорному крилі
І до любові закликає,
І стелить казку по землі.
Дарує ніжність, диво, чари
І доброту усім несе…
А між людьми війна і чвари,
Неприязнь і найгірше все…
Чого ж то так? У чім причина?
Кому дорогу перейшли?
І наша де у тім провина?
Ми ж мирно з усіма жили…
Ми хлібом землю засівали,
Хотіли світла і тепла,
Нікому ми не заважали,
А все одно біда прийшла…