Розлились весняні води, залили довкілля.
Стоять верби у водичці аж по саме гілля.
А пташата мостять гнізда в гіллі запашному,
Бо недавно повернулись з вирію додому.
Була дальньою дорога, зовсім нелегкою,
Через море, через гори, довгою такою…
Але віра та надія серце зігрівала,
І пропасти в тій дорозі пташці не давала.
Бо хотілось повернути до рідного дому,
На гніздечко подивитись й стежечку знайому,
Де колись на світ з’явились, сонечко зустріли,
Де уперше на крилятах в небо полетіли.
Бо милішого нічого в світі цім немає,
Як прив’язаність дитинна до рідного краю.
Як любов палка і чиста до свого гніздечка,
Ця любов усе долає, гріє всім сердечка.