Неробство, лінь і чорна заздрість, смута,
Постійне невдоволення життям.
Лихими думами, нудьгою скута…
Я за таке життя й гроша не дам.
Одна лиш радість — їсти і лежати,
Й дивитись серіали всі підряд…
І більше радості ніякої не знати,
І ненависть ростити, наче сад…
І це життя, коли мети немає?
Не кличе світла мрія у політ…
Коли душа не мріє, не літає…
І це у двадцять, трохи більше літ?
Яке жахіття, як так можна жити?
Коли навколо світ, неначе рай…
Чого себе так треба опустити?
Що хоч сьогодні-завтра умирай.
Не розумію я життя такого —
Без світла, сонця, радості й без крил…
Нічого не лишилося людського —
Ні мрій, ні дум, ні світла, ні вітрил…
А тільки злоба, що взялась іржею,
І роз’їдає душу, серце їсть…
Що буде далі з долею, душею,
Коли сьогодні в ній одна лиш злість?