Неправильне у влади сприйняття
Того, що стало зараз в Україні.
Вона не бореться за праведне життя,
А просто жити не дає людині.
Бо два стареньких на робітника
Вже скоро буде!… Як це пережити?!
Така спіткала доля нелегка
Наш рідний край і що тепер робити?
І влада думає (а час вперед несе)
Куди оті старі пеньки подіти?
Рішили так обмежити усе,
Щоб їм самим не захотілось жити…
Вже й прожитковий рівень на нулі,
Інфляція, а ціни — не сказати!
Тепер в старих вже голова в петлі,
А решті якось можна раду дати.
Бо владі нащо фабрики, міста
І промисловість нащо піднімати?
Задача не з легких і непроста,
Коли простіше все, що є — продати…
Не думають, щоб засівать поля
І господарства рідні піднімати,
Щоб у садах цвіла моя земля,
Простіше все оце порозкрадати.
Ніхто не думає, що сильні, молоді
Могли б країну із руїн підняти.
І успіхів добитися в труді,
Тут основне — місця робочі мати…
А їх нема… Пропало, що й було…
Бо нашій владі не потрібні люди.
Лишилися невігластво і зло…
А ви не думали, що завтра буде?
Пустила влада під укіс усе:
Міста і села, фабрики, заводи…
На нас біду лавиною несе…
Як можна стільки наробити шкоди?
В нас без роботи юні й молоді,
Немає їм куди прикласти сили.
Ми зараз з вами у такій біді,
Й вона ще тільки розправляє крила…
То ж влада в нас, мабуть, від Сатани,
Бо вміють тільки все занапастити…
Не про добробут думають вони,
А як народ в країні скоротити…