Не можу більше чути ні про владу,
Ні про протести й хто їх проплатив.
Не можу бачити я більше тих, хто краде,
Нема в країні ні добра, ні див.
Бо скрізь біда, все куплене за гроші,
За долари і правда, і брехня.
А там на фронті, в зимовій пороші
Вмирають наші діти.. І щодня…
Ну, а на площах — зброя від народу,
Бо може хтось за правдою прийде.
І кілька сот озброєного зброду,
Якому все одно стріляти де
І в кого, лиш би заплатили.
Не треба ж думати, тому вони стоять.
А там, на фронті, в хлопців рвуться жили
І кулі сотнями у їхній бік летять.
Вони там захищають Україну.
Частинку простору рідненького свого.
Сини стоять за рідну Батьківщину,
А в Києві ви захищаєте кого?
Отих, хто на мільйонах спочиває
І обкрадає, обдирає свій народ?
Хто ні сумління, ні душі немає.
Скажіть, і після цього ви не зброд?
Не можу більше чути ні про владу,
Ні про політику… Я вже глуха й німа…
Я почуттям не можу дати раду.
Ні слів, ні сил у мене більш нема…