До всього треба змалечку привчати
Своїх дітей, щоб виросли людьми.
Як привітатись, що кому сказати,
Як вчитися, щоб вийти із пітьми.
Як спілкуватись, що й коли читати,
Як треба прямувати до мети.
Та основне — навчити працювати,
Щоб потім легко по життю іти.
І це важка робота та щоденна,
Все поступово і за кроком крок.
Дитина мусить вирости натхненна,
На все життя засвоїти урок,
Що змалку мама й тато подавали,
Вели свою дитину у світи.
Сьогодні теж складні часи настали.
А дітям треба мудрими зрости…
То ж у батьків багато є роботи,
Бо всі ми відірвались від землі…
До праці в діток щось нема охоти —
За іграми… «Нехай, бо ще малі»…
А час летить, його не наздогнати,
Щось пропустили, вилетять з гнізда…
Тому щодня потрібно працювати,
Щоб потім не набратися стида,
Як виростуть і будуть ні до чого:
Ні з ґлови мови, ані з рук труда…
В манерах теж не буде в них святого,
Тоді уже справжнісінька біда…
Бо починається усе з малого,
Сумління й совість теж з маленьких літ…
Немов вода із джерела живого,
Тече чистенько у широкий світ…
Дитина теж, немов святе джерельце,
Нестиме добрість, як її навчать.
І чисте, й світле буде в неї серце,
І струни ніжні в ньому зазвучать.
Та усьому дитину треба вчити,
Любити, піклуватися про все…
Щоб діти вміли в цьому світі жити,
Бо час нестримно нас удаль несе.