Люблю свій край у будь-яку годину,
В часи чудові і в часи сумні.
Найкращу, милу, рідну Україну,
Вона, як мати, дорога мені.
Люблю її поля, ліси і гори,
Озера, ріки і струмки малі,
Безмежне небо й степові простори,
І кожен клаптик рідної землі.
І вишиванку, що вдягну на свято,
Й віночки, що малою ще плела.
І ніжну пісню, радісну й крилату,
І той рушник, що крізь життя несла.
Тут вся земля, неначе вишиванка,
У різних барвах, сповнена краси.
Світанки ніжні у ясних серпанках,
Духмяні трави в блискітках роси.
І льон, що голубіє, наче море,
Зелений ліс у синій далині.
Пшеничне поле просто неозоре —
Усе це рідне й дороге мені.
І найдорожча в світі рідна мова,
Барвиста, ніжна, гарна, як весна.
І пісня соловейка світанкова,
І вільна воля, що для всіх одна.
Це рідний край, милішого немає,
Щаслива я, що він у мене є.
Я Україну словом вишиваю,
Бо тут все рідне, світле і моє.