Я думаю, чого не жить людині
У радості, в гармонії, в теплі.
Й запам’ятати назавжди віднині,
Що ми ще люди на святій Землі.
Розумні люди… Здатні розуміти
І правильно вести себе завжди.
Природу поважати і любити,
Самим собі не створювать біди…
Та не смітити там, де ми живемо,
Сади садити та гаї й ліси…
Колись ми всі у вічність відійдемо,
А після нас не буде вже краси.
Що ж ми нащадкам лишимо? О, Боже!
Невже в людей вже мудрості нема
І розуміння, що отак негоже,
Що після нас залишиться пітьма…
Що ж ми за люди? Все б оце прибрати..
Та нам однаково… Загадили усе…
Нема порядку навіть біля хати,
А вітер, знай собі, сміття несе…