Нема страшнішого, як гинуть діти,
Вони прийшли на землю для життя.
Щоб веселитись, гратися, радіти.
А вже безмовні і без майбуття…
На личках страх, тривога, здивування,
Вони ще не пізнали білий світ,
Не знали щастя першого кохання,
І не відчули почуттів політ.
А душі їхні ангелами стали
Й живих охороняють від біди…
А на Землі б вони пісень співали,
Улітку радо бігли б до води…
Училися б, сміялися, творили,
Й метеликів ловили поміж квіт…
Вони б безмежно білий світ любили,
Та їхні душі полетіли в світ…