Як розібратись нині, що до чого,
Хто сіє хліб, хто — смуту в Україні.
Бо творять лихо з самого простого,
Зневіра, наче скалка, у людині.
Бо й вірити не можна вже нікому,
Брехня, як благо, на найвищім рівні.
Як зараз жити в світові такому,
Повсюди фальш, брехня і речі дивні.
Всі бачать це й не можна ради дати,
А як поставити все з голови на ноги?
Керують нами зайди і магнати,
І кожен день все більшає тривоги.
Немає правди й віри теж немає,
Всі хрестяться, та, мабуть, не до Бога.
А Україна у вогні палає,
Терниста і важка її дорога.
А люди жебраками поставали,
Бо про людей уже ніхто не дбає.
Ми завжди долю нелегку всі мали,
Надія жевріла, але й вона згасає.
До влади рвуться і нема їм спину,
Бо влада наша — золоте корито.
Через хабар і через ніж у спину.
Хто їх накаже, як усе покрито…
Фортеці й замки хтось у нас будує,
Хтось вдосталь хліба на обід не має.
А влада все безжалісно руйнує…
Це так вона про Україну дбає.