Людина починається з добра — Батьки і діти (бесіда десята)

Виховні бесіди для батьків

Людина починається з добра,
Із ласки і великої любові.
Із батьківської хати і двора,
З поваги, що звучить у кожнім слові.

Людина починається з добра,
З уміння співчувати, захистити
Це зрозуміти всім давно пора,
Бо ми прийшли у світ добро творити.

Людина починається з добра
Із світла, що серця переповняє.
Ця істина, як світ, така стара,
А й досі на добро нас надихає.

Справжня людина, за глибоким переконанням мого народу, — це людина добра і мудра, щира і сердечна, щедра і світла, яка вміє любити і співчувати, захистити і приголубити, поважати і порадити, людина з добрим серцем і світлою душею. Тому з раннього дитинства дітям прищеплюють любов до всього живого, розказують про добрих звірят і чарівних пташок, гарних метеликів і комашок, які роблять тільки добрі вчинки. І зайчик у народних казках не просто тваринка, а зайчик-побігайчик, і жабка-скрекотушка, та мишка-норушка. Дитина з радістю сприймає ці добрі і лагідні образи звірят і тягнеться до них з великою цікавістю. У дитини виникає природна потреба їх захистити, турбуватись про їхню безпеку. І не стане дитина кривдити такого красивого метелика, який пурхає над квітами, бо це ж не просто метелик, а чарівна казка, яка живе цікавим життям і відчуває теж саме, що й дитина: любується дивосвітом, слухає веселий спів пташок, летить у безмежне синє небо, щоб радіти і дивуватись світом. Дитина замислюється над тим, що бачить навколо себе, ловить кожне слово дорослих і вбирає своїм серденьком ту мораль, яку сповідують дорослі члени родини, батьки, старші брати та сестри. Там, де прищеплюють любов до всього живого, де нема насильства, дитина виростає захисником, доброю людиною, бо живе серед любові і ласки, серед краси і казки. Це дуже важливо, бо все починається з дитинства. Як каже народна мудрість: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер». Як же важливо сіяти у дитячих душах добрі звички, прищеплювати бажання робити добрі вчинки, щоб вони виросли добрими і мудрими, справжніми хорошими людьми.Тому й виховує народна педагогіка наших дітей на розумних і мудрих казках, на гарних прикладах, які прищеплюють дітям високу мораль, найкращі риси характеру, любов до своїх батьків, до всього живого, повагу до старших. Казка — це чудовий засіб родинного виховання. Вона не тільки навчає та виховує малих дітей, а й згуртовує, об’єднує сім’ю, створює домашній затишок і ту теплоту стосунків, яка просто незамінна у родині.

Великий педагог сучасності Василь Сухомлинський неодноразово звертав увагу на те, що все світле і чисте, добре і порядне, чесне і прекрасне в дитячій душі приходить через казку, через світлі і добрі образи її героїв, що саме через казку можна розкрити перед дітьми істину, яка робить дитинство таким світлим і гарним, чарівним і радісним. А казка живе в усьому: в чарівному довкіллі, у людських стосунках, у білій хмаринці, у бездонному небі і у тому світлому білому лелеці, який приносить немовлят у родину. А найголовніше це те, що в казці завжди перемагає добро над злом, і діти вже знають, що будь-яке зло наказується і не прощається. І назавжди запам’ятовують, що доброму бути краще у цьому світі. «Доброму все добре» — каже народна мудрість, а «Сердите не буває сите». І дуже важливим у родинному вихованні є те, щоб на виховання дітей всі члени сім’ї мали одну думку, дотримувались однакових поглядів. Та коли цього нема, то виходить, як у тій байці «Лебідь, Рак та Щука», коли кожен хоче бути єдиним авторитетом для дитини, а злагоди нема, то й нема справжнього виховання, немає толку. Там частенько бувають чвари і сварки. У такій сім’ї згодом не буде авторитетом ні тато, ні мама, а дитя виросте жорстоким. І не дивуйтеся, коли дитина вас обох перестане згодом слухати і зневажатиме.

Народна мудрість каже, що в людини є три нещастя у цьому світі: смерть, старість і лихі діти. А й справді. Смерть — невідворотня, вона скрізь дістане, наздожене і від неї ніде не сховаєшся. Старість теж дожене у свій час і нікуди від неї не дінешся. Та ці нещастя не лякають людину, бо все природньо і обов’язково. Але от лихі діти — це кара господня для всіх батьків. Але ж цього можна уникнути, якщо виховувати справжніх і добрих дітей, віддаючи їм весь жар своєї душі, увесь талант вихователя, який є у кожного, оте батьківське тепло і доброту, яка у кожному серці бринить срібним джерельцем.Так, це велика щодення праця без вихідних і свят. І де б ви не були, яку б почесну посаду не обіймали, яку б важливу роботу не виконували, пам’ятайте, дома на вас чекають ваші діти, які вас люблять такими, які ви є, без прикрас, з вашими недоліками і вадами, вони хочуть спілкування, вашої ласки, доброти, теплого слова, а, може, просто притулитись до плеча і помовчати… Пам’ятайте, немає вищого обов’язку і покликання, як ваші рідні діти! Ви для своїх дітей найрідніші, найкращі, вони вас чекають вдень і вночі, раді завжди спілкуванню з вами, готові вас любити, співчувати, захистити, як уміюють. Діти! Вони люблять вас такими, якими ви є насправді. Ви для них найкращі, найсвятіші люди на землі. Діти вміють прощати і забувати. Вони дуже чутливі до ласки, до любові і добре знають, коли їх люблять, а коли — ні. Тому треба бути завжди щирими і люблячими. Бо ж діти — це ваше майбутнє. Добрі діти — спокійна старість, а лихі діти — батьківське горе. І сьогодні від вас залежить, якими виростуть діти, яке майбутнє чекає на вас. Тому так важливо не допустити помилок у моральному вихованні, щоб потім не довелось перевиховувати і виправляти помилки, бо перевиховувати завжди набагато складніше. А помилок батьки допускають дуже багато, не знаючи, навіть, того самі. В першу чергу власним прикладом виховують дітей, а приклад, скажемо, не завжди достойний для наслідування. Це повсякденна поведінка у побуті, у стосунках з дружиною, старими батьками, сусідами. Це ті слова, які вживаються у сім’ї, вислови про інших людей, ставлення до роботи. Це ваша щирість або подвійна мораль — все це відіграє важливу роль у вихованні дітей, бо вони все бачать, усе чують і все копіюють, наслідують. Чому ж і кажуть у народі: «Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина»

У дітей дуже тонка і ніжна душа, вона здатна відчувати найменші порухи вашого настрою, лише висловити свій душевний стан вони або ще не вміють, або не хочуть. Але все, що вони засвоять у дитинстві, залишається у їхніх душах назавжди. Тому так важливо саме в дитинстві прищеплювати у їхніх серцях доброту, людяність, чуйність, щедрість, щирість, любов, співчуття, повагу. Це потрібне не тільки дітям, а й батькам. Бо сьогодні ви молоді, повні сили та енергії, але час дуже швидко летить. Ви й зоглядітись не встигнете, як прийде на поріг старість — одна з людських бід. А тоді вам невимовно захочеться тепла і ласки, доброго слова, щирості від своїх дітей, бо хто для батька-матері найрідніший залишиться у цьому світі? І як приємно буде вам відчути турботу ваших дітей про вас, бо чужих людей багато, а рідні діти — одні, і вони поруч, піклуються про вас.

А коли ні? Коли вам не буде до кого прихилити свою посивілу голову, що тоді? Людина завжди виправдовує себе і шукає причину в інших, бо така вже людська психологія, але марно, ніщо не поверне втрачені роки і дітей, які відвернулися. То чому ж так буває? А все просто. Ви десь допустили помилку у вихованні: або любов ваша була сліпою і ви захищали свою дитину від усього на світі, а всіх навколо зневажали, або себе вважали єдиним авторитетом… Подумайте сьогодні добре, чи не допускаєте ви таких помилок. А, може, ви недостатньо любили своїх дітей? Подумайте! Ви ж погляньте навколо і тверезо оцініть ситуацію, бачите скільки сьогодні будинків для осиротілих батьків, у яких десь є діти. А немічні батьки живуть з холодом в душі, бо вони не потрібні своїм дітям. Про що це говорить? Батьки ж виробили силу, віддали молодість дітям, а самі змушені доживати останні дні в чужому домі без тепла і ласки рідних, без сім’ї, без родини. А це свідчить про черствість і байдужість, бездушність і холодне серце людей, які можуть відцуратись від найріднішого — від батька чи матері. Але доки люди молоді, то думають, що з ними такого не станеться, бо своїх дітей вони люблять. Та тільки любити — цього замало, треба ще й виховувати словом і ділом, власним прикладом. Так, батьки кормлять, вдягають своїх дітей, часом нагримають, як набридають, але от чи завжди дбають про душу дитини? Чи завжди між батьками і дітьми дружні, добрі стосунки, зігріті любов’ю і теплом свого серця? Їм це необхідно, бо коли нема взаєморозуміння, доброти, сердечності, то душа стає черствою, збайдужілою, серце холодним і жорстоким. Тому треба зігрівати своїх дітей любов’ю і радістю, ласкою і щирістю, привчати з дитинства до поваги, до турботи про інших, до жалю та співчуття. А підвело мене до цих роздумів маленьке оповідання Василя Сухомлинського «Іменинний обід», яке діти читають у першому класі. В цей день щось змусило мене трошки по-іншому підійти до його обговорення, я захотіла почути істинну думку дітей, тобто, справжню. Тому я не підводила їх до правильного висновку, а почала здалеку. Я попросила уявити цей обід і щоб кожен побув на місці тої дівчинки, яка так вперто не хотіла, щоб бабуся сиділа разом з усіма за святковим столом. От діти довго малювали в уяві таку картину, а після цього я спитала, як би поступив кожен із них. І тут я почула те, на що, чесно кажучи, не сподівалась. Всі почали активно висловлювати свої думки, хто краще, хто гірше, та всі до одного зійшлися на тому, що ніхто б не запросив стареньку бабусю за стіл, де б сиділи їхні друзі. Одні б посадали її за окремий стіл, інші сіли б з нею за стіл раніше чи пізніше, були й такі, що висловлювались ще більш категорично: на кухні б посадили, чи й взагалі не запросили б. А мені хотілось плакати… Що ж робиться з нами? Діти висловлювались щиро, казали те, що думають, вони ж живуть у сім’ях, і, мабуть, це бачать. Але я не могла в це повірити, тому подумала, що я допустила помилку під час бесіди, не туди скерувала думки дітей і почала їх переконувати у тому, що бабуся, хоч і старенька, але ж вона повинна сидіти разом з усіма, бо заслужила повагу у своїх дітей, онуків і правнуків. Адже вона пройшла тяжкі життєві дороги, на її віку була війна, злидні, тяжка праця, виховання дітей, онуків… Та й вас, маленьких, ваші бабусі та прабабусі колихали, співали колискових пісень і раділи вашим першим успіхам… То хіба вони не заслужили вашої поваги? Діти вперто мовчали, а потім менш активно заговорили. Вони погоджувались на тому, що повагу старенькі заслужили, і всі своїх бабусь та дідусів люблять, але за святковий стіл, та ще коли руки трясуться, а крапельки падають на скатертину… То вже, вибачте, діти не посадять. Прикро мені стало на серці. Ще колись раніше, років двадцять тому, такі думки могли висловлювати окремі діти, а тепер масово.

Звичайно, штучно, нав’язуючи свою думку, я б могла добитись від дітей такої відповіді, яка була б мила моєму серцю, але ж я хотіла щирості і діти були щирі у своїй жорстокості. Я з цими дітками працюю всього декілька місяців і, звичайно, тепер знаю, як розворушити їхню душу, що мені треба робити, щоб душа їхня стала світлою, щоб серце не було кам’яним, але що ж прогледіли батьки? Це світогляд дітей, їхнє переконання, їх світ. І якщо не прийняти міри, не виховувати дітей, не міняти їхнього світогляду, то у життя вони підуть з холодним серцем, а це страшно для всіх. Зі мною діти будуть всього три роки, це так мало, а з батьками — ще довго-довго. А чи не йде ця байдужість від самих батьків, які сьогодні зайняті турботою про хліб насущний, про сьогоднішній день — чим накормити, у що вдягнути сім’ю, так що про душу дитячу нема часу турбуватися, що там сьогодні та мораль, як злидні обсіли? Але ж озирніться навколо, чи наші всі біди не від бездуховності так множаться? Мабуть, саме від того, що мораль відступила на другий план, так тяжко нам сьогодні живеться. Погляньте навколо, так мало веселих посмішок на обличчях, так мало радості в очах, так багато страху. А час іде, ні, не просто йде, а шаленно летить. А діти ростуть… Вони підуть у світ такими, якими ми їх виховаємо. То чи не час схаменутися і повернутися обличчям до своїх дітей? Бо втрачений час не наздоженеш, не повернеш, а діти ростуть. Як каже народна мудрість: «Чого не навчився Івась, того Іван знати не буде». Все треба робити у свій час. Щоб потім не розплачуватись за прикрі помилки своєї молодості, яка має такий короткий вік. Багато є негативних впливів сьогодні на дітей. Серед них, на мою думку, неабияке місце займають страшні криваві бойовики, які діти дивляться без розбору і без обмежень з боку дорослих. А яка в тих фільмах мораль? Перемагає сила, чи як сила є, то розум не обов’язково? Жорстокість, яка проникає у дитячу душу через екран телевізора робить їх такими ж жорстокими, бездушними. Тому й росте так дитяча злочинність. Але не тільки телеекран, вулиця також, та ж сім’я зароняє у серце жорстокість, бездушність. Бо і в сім’ї сьогодні не всюди лад, не такі сердечні стосунки, які б хотілося мати в родинах. А ще гірше, коли діти залишаються з мамою і бідою сам на сам, а батькові й гадки нема про те, як росте його дитина, бо частенько батьки залишають сім’ю через нездатність, свою неспроможність забезпечити її матеріально та й духовно. Тому сьогодні треба величезну увагу звернути на виховання дітей, з дня в день нести у їх серце тепло і любов, яка здатна зробити дитячу душу чистою і світлою. Не треба читати мораль довго і нудно, а на простих прикладах показувати дітям, що таке добре, а що погано. Треба поставити перед ними посильні проблеми, які б вони могли вирішувати самостійно та з вашою допомогою, щоб з життєвих прикладів робили правильні висновки, бо життя дуже складне, а вашим дітям у ньому жити. Вони сьогодні повинні вчитись переборювати труднощі, жити за людськими правилами моралі, нести у світ тепло свого серця, свою любов, доброту. Бо якими вони будуть для людей, до навколишнього світу, таким світ стане перед ними, таке майбутнє їх і чекатиме. Тому дітей слід навчати добру. А книга мудрості у кожного є перед очима — народна мудрість віками відточувала правила моралі і сьогодні у стислій формі доносить до нас істину: «Не копай яму іншому, бо сам у неї впадеш». «Брехнею світ пройдеш, а назад не повернешся». «Лінивий двічі робить, а скупий двічі платить». «Поганому виду нема стиду». «Довгим язиком тільки полумиски лизати». «Дурному Гаврилці усе чорнобривці». «Янгольський голосок, а чортова думка». «Нащо кращий клад, коли в сім’ї лад». І тисячі інших, які влучно дають зрозуміти, як треба себе вести і як жити на білому світі. Але не всі задумуються над тим, для чого вони прийшли в світ. Одні не розуміють, а інші і не прагнуть дійти істини. А тому і постають проблеми, які ніхто згодом не може вирішити.

Я на все життя запам’ятала легенду, яку прочитала в дитинстві. Вона мене настільки вразила, що я довго не могла оговтатись від прочитаного, тому що ні серцем, ні розумом не могла прийняти факт, перед яким стояла моя душа. Бо мама для мене була святою, найкращою, найкрасивішою, найріднішою. Я не могла повірити і не могла зрозуміти, як таке може бути насправді. Але згодом зрозуміла, що все може трапитись у цьому складному світі і кожен раз знову і знову повертаюсь до цієї легенди і не можу повірити ні розумом, ні серцем, що хтось може щось подібне зробити. Та казки і легенди не виникають на порожньому місці. Щось подібне обов’язково десь і колись мало трапитись.

Чув я колись у дитинстві не раз
Пісню чи казку сумну,
Як полюбив колись гарний юнак
Дівчину красну одну.

Дівчина мовила:«Любиш мене,
Прагнеш моєї краси?
То ж, коли любиш, то матір убий,
Серце мені принеси».

Довго вагався і плакав юнак,
В мислях утративши лад.
Геть від коханої вийшов з плачем,
Та повернувся назад.

Дівчина зла прогнівилась тоді:
«Геть, нерішучий, іди!
Тільки із неньчиним серцем в руці
Можеш вернутись сюди».

Вдруге від дівчини вийшов юнак,
Світу не бачив від сліз.
Оленя в горах високих убив,
Серце коханій приніс.

«Ти обманув мене! — каже вона.-
Що ж ти за муж-войовник?
Матері серце мені принеси —
Буду твоєю навік!»

Вбив свою матір засліплений син,
Смертний долаючи страх.
Кинувся бігти, спіткнувся і впав
З серцем кривавим в руках.

Матері серце здригнулось з жалю,
Мовило в тузі палкій:
«Боляче вдаривсь, дитино моя,
Синочку мій?»

Аветік Ісаакян (Переклад М. Пригари)

Любов матері до дітей найвища у світі. Мати здатна за дитину віддати все на світі. То ж недаремно, як дивимось ми на матір і дитя, то відчуваємо щастя і радість. Ми вважаємо матір святою, бо вона дає життя, найвищу цінність! Тому і дітей ми мусимо вчити так, щоб вони свою матір любили і вважали її святою, поважали її і цінували, бо вона дала їм життя, щастя бачити цей дивовижний і загадковий світ. Справді, любов матері до дітей найвища, але в усьому треба мати міру, не сліпо любити дитину, не відгороджувати її від навколишнього світу своєю турботою, а любити і навчати, любити і бути вимогливим до неї, допомагати переборювати труднощі і орієнтуватись у світі, рости самостійним, наполегливим, працелюбним, мудрим і добрим. Суворість, а надто надмірна, теж не дає бажаних результатів, бо від цього доброти не прибавляється, а натомість у дитячому серці з’являється жорстокість. Діти ростуть замкнутими і відлюдкуватими, як кажуть, «собі на умі». Від таких теж можна чекати зла. Але й нерозумна, сліпа любов робить дітей егоїстами, хапугами. В усьому треба мати міру. Та хочу сказати, що від справжньої і чистої, світлої і мудрої любові виростають добрі і мудрі діти. Бо любов — це найвище почуття.

Любов — найвище в світі почуття,
Вона не має меж — безкрая!
З любові починається життя,
Все найсвітліше з неї виростає.

Любов і доброта — це два крила,
Які нас піднімають над землею.
Любов, напевно, першою була,
А доброта відразу йшла за нею.

Без любові і доброти черствіє людська душа, темніє і стає жорстокою. Тому нас не раз вражають страшні трагедії, скоєні людьми: вбивства, катування, насилля, злочини, скоєні зловмисниками. А чому це буває, чому так сталось, що сьогодні ми стаємо свідками страшних злочинів? Починаємо докопуватись до істини, а вона веде у дитинство, де було неправильне виховання, насильство з боку дорослих, мало доброти і любові, А цього могло б і не статись, якби було у цих дітей більше світлої і щирої любові, ласки, доброти, щирих слів. А якби ще тепла і сильна долоня тата взяла дитячу ручку, якби тато більше уваги приділив дитині, вона б виростала щасливою. Авторитет батька має величезне значення у вихованні дітей, особливо хлопчиків, які прагнуть вирости сильними, умілими і в усьому намагаються брати приклад з тата. Тому на це слід звертати велику увагу. І батькам слід брати активну участь у вихованні своїх дітей, щоб діти виростали справжніми людьми. Бо ж діти наслідують своїх батьків: те, як вони розмовляють, як ходять, як працюють, як ведуть себе по відношенню до членів родини, до сусідів, на роботі і вдома. Закарбовується у дитячій пам’яті все, як на камені, на все життя. Тому недарма підмічено у народі: «Що робить батько, те й робить дитятко». Що ж, діти схожі на своїх батьків, тому треба постійно думати про те, якими ви хочете виростити своїх синів і дочок, на що ви хочете розраховувати в майбутньому, на що сподіватись. Бо ж пройде час, виростуть діти і підуть у світ, а чи згадають вони своїх батьків теплим словом, чи пригорнуть їх на старості, чи зігріють своєю любов’ю та ласкою, чи не відмовлять у кускові хліба… Це залежить від того, якими вони виростуть, що будуть бачити в своїй сім’ї, своїй родині, поки маленькі. Складно і важко виховувати дітей, але ж це так приємно, всі ми цього прагнемо, доки молоді. То чому ж потім, коли дітки з’являються на світ, ми байдужіємо часом і перестаємо дбати про них, якось раптом відхиляємось від своїх прямих обов’язків, починаємо думати лише про себе? Може лінь чи втома, яка часом сковує тіло і душу, не дає ворухнутись, може байдужість і думка, що діти виростуть самі по собі, без батьківської участі, може сіра буденність заважає? У кожного знаходиться багато причин, щоб недопрацьовувати у плані виховання дітей. Але нічого не буває саме по собі, лише бур’ян виростає сам по собі, без участі людини. А дитину треба виховувати, ростити, дбати про її тіло і про душу, щоб вона була чистою і світлою, доброю і мудрою. Треба недоспати не одну ніченьку, щоб не тільки накормити, вдягти та взути, а й дати добру пораду, навчити жити у світі, виховати добру людину, часом заступитись, у чомусь переконати, а скільки треба навчити! А головне, не допустити у серце жорстокості, байдужості. Тому у своїх сім’ях створіть затишок і тепло, говоріть частіше зі своїми дітьми, радьтесь з ними, привчайте до праці, ходіть з ними на природу, покажіть їм красу цього світу, в якому їм випало щастя жити, їдьте з ними до своїх батьків, привчайте до роботи, вчіть турбуватись про старших членів родини, про хворих і немічних людей і своїм прикладом переконуйте дітей у тому, що любов і доброта це первинні і найвищі почуття, без них не можна прожити у світі. Хай ваші діти будуть завжди поруч з вами. Вони так люблять бути з татом і з мамою, бо ви ще такі молоді. Ще зовсім недавно катались з друзями на ковзанах та санках, плавали на річці… То хіба ж це втигло забутись? Поверніться на деякий час у своє дитинство, воно ще не відбігло далеко, станьте такими, як ваші діти, перейміться їхніми проблемами і ви допоможете їм багато в чому. Вам буде приємно, а діти — будуть дуже щасливі. Це зблизить батьків і дітей, зробить вас ще ріднішими, великими друзями. І, повірте, діти всім серцем прилинуть до вас, розкриються, мов чарівні квіти. Вам буде легко і просто з вашими дітьми. Де й подінуться непорозуміння і прикрощі, які населяли ваш дім.

В душі дитини сонечко зійде
І буде щастям сяяти дитина.
Упевнено крізь труднощі пройде
І з неї добра виросте людина.
В її сердечку буде доброта,
Любов і людяність, збагнути це пора!
А в цьому й є та істина проста —
Людина починається з добра!

Відгуки

Social comments Cackle